Досить промовистою є народна назва однієї з найпомітніших скульптурних композицій Києва: «Ярмо». Арка дружби народів вже багато років є одним з предметів суспільного дискурсу в рамках декомунізації. Особливо, з початку неприкритої воєнної агресії Росії – з анексії Криму та загарбання Донбасу. 

Нарешті, 26 квітня мер Києва, Віталій Кличко, у телеграмі відзвітувася щодо успішного демонтажу однієї з частин сумнозвісної споруди. Як відбувалася ця знакова для столиці акція, що уявляє собою «пам’ятка» та як вона з’явилася в нашому місті, які культурні маніфестації з нею були пов’язані – про усе це читайте далі.

Історико-культурна довідка

Арка дружби народів була побудована у 1982 році у київському Хрещатому парку на «честь» об’єднання України з Росією. Подію вписали в низку заходів до святкування 1500-річчя міста. 

Насправді, це комплекс споруд: власне, титанова арка, під нею – фігури українця та росіянина, що тримають у піднятих руках стрічку з орденом «Дружби народів» (бронза), а далі – багатофігурна композиція з Богданом Хмельницьким та Василем Бутурліним (граніт), підписантами переяславської угоди (угода заклала початок історичному поневоленню України Росією). Довкола монументу – площа-амфітеатр. Скульптором обрали Олександра Скоблікова, а архітекторами – Сергія Миргородського, Ігоря Іванова та Костянтина Сидорова. Найвища точка арки – на 35 метрах. Видко, як не крути, звідусіль.

У 70-х минулого століття на цьому місці була Літня естрада (перенесли до Маріїнського парку), оглядове колесо та майданчик, з якого відкривалася чарівна панорама Києва. Майданчик, до речі, залишився – його просто трохи пересунули. А до цього часу у 18 столітті на околицях Палацового саду (тепер - Маріїнка) був бюджетний еквівалент «лікування на водах» - заклад штучних мінвод. У 1880 році місцину від нинішньої Європейської площі й до схилів орендувало Київське купецьке зібрання, побудувавши Купецький клуб (тепер Філармонія) та розбивши довкола сад, названий, відповідно, Купецьким. Літній театр, на сцені якого виступали Заньковецька, Кропивницький та Садовський, тут з’явився саме за тих часів. В саду грали музиканти, були пишні клумби, статуя Аполлона.

Революційний вир дематеріалізував і купецтво, і театр, і Аполлона. Парк перейменували на Пролетарський, а згодом, у 30-х – у Піонерський, відкривши у Купецькому клубі Палац піонерів, та збудувавши довкола павільйони: аграрний, технічний, військовий. З’явилися обов’язкові атрибути совєцької піонерщини – чудернацький фонтан «Діти обливаються водою», статуї підлітків з піонерським салютом та горном. Була і справжня культова фігура – фонтан «Слон». Дуже кумедний, герой багатьох кінофільмів, що знімалися у Києві. 60-х слоненя не пережило – парк переробили.

Демонтаж пам'ятника російсько-української дружби під Аркою: у росіянина відлетіла голова

Цікаві факти й сьогодення монументу

Окрім «ярма» кияни, відомі любителі покепкувати з будь-якої нагоди, озивали Арку дружби народів «веселкою», «пам’ятником велосипедисту», «дугою». І взагалі, улюбленою розвагою містян було розповідати гостям Києва, що, насправді, то, не дуга, а коло, але його половина закопана під землею, а всередині рухається вагончик, проте попасти туди можна тільки за спецперепустками… До речі, й самим бронзовим «трудягам» діставалося. Особливо «росіянину», бо наш, «українець», ти ба – у вишиванці, а той – у піджаку на голе тіло, бо сорочку пропив…

Після початку війни на Сході напис бронзовими літерами унизу збили і замалювали фарбою, зобразивши державний прапор та гасло: «Слава Україні». У гранітних сусідів теж трапилась неприємність: Бутурліну хтось носа відбив. Так би мовити, щоб не совав його не в своє діло…

У 2017-му, під час київського Євробачення, арку розфарбували у райдужні кольори. Такий тонкий троллінг Росії, відомої своєю гомофобією. А в 2018 році правозахисники та митці відкрили інсталяцію «Тріщина дружби»: акцію солідарності з Олегом Сенцовим та іншими політв’язнями Росії українського походження, заручниками Кремля. 

Що відбувається з «Аркою» зараз?

Арку збираються перейменувати, за попередніми даними, на «Арку свободи українського народу» і організують синьо-жовте освітлення. Це поки, бо інтернетом вже гуляють численні круті проекти: від розтрощеної навпіл ракетою арки з нею самою – встромленою в землю, до викарбування на ній усіх борців за українську свободу поіменно. Від героїв ОУН-УПА та Крут до тих, що наразі гинуть від ворога на українській землі. Є навіть думки знести все вщент та звести церкву в пам’ять усіх жертв або обережно демонтувати й перенести до іншого місця, організувавши музей російського терору в Україні. Чи перепоховати багатьох визначних українців та зробити кладовище – місце їх вшанування.

Словом, ідей багато, й не треба бути сучасним Нострадамусом, щоб спрогнозувати багаторічну суспільну дискусію щодо майбутнього цього монументу. Потворного, болючого та абсолютно непотрібного у тому вигляді, в якому він перебуває.

А наразі хлопців з орденом, як вже згадували на початку, оперативно прибрали 26 квітня 2022 року, причому демонтаж ознаменувався такою, дуже символічною деталлю: у росіянина в процесі відпала голова… Кажуть, то є добрий знак.

Що ж до гранітних «підписантів», їх поки закриють опоряджувальними матеріалами – надто тяжко прямо зараз прибирати. Проте, Кличко пообіцяв, що відбудеться це неодмінно.